Минув майже місяць, як оборонне відомство України залишається без керівника - 5 червня Верховна Рада звільнила з посади міністра оборони Юрія Єханурова. Нову кандидатуру на цю посаду на розгляд парламенту Президент поки що не вніс. Свої думки про проблеми й перспективи української армії в інтерв'ю кореспондентові УКРІНФОРМу висловив екс-міністр оборони, Голова парламентського Комітету з питань національної безпеки і оборони, народний депутат від НУ-НС Анатолій Гриценко.

- Анатолію Степановичу, як би Ви оцінили боєздатність наших Збройних Сил і чи здатні вони нині протистояти зовнішнім загрозам?

- Якщо оцінити рівень загроз, які сьогодні є на горизонті, то боєздатність Збройних Сил достатня для того, щоб їх локалізувати. Однак той час мирного життя, який нам відведено долею, треба використати, щоб підняти боєздатність армії на випадок, якщо загрози матимуть більш серйозний рівень.

На превеликий жаль, нині Збройними Силами (ЗС) реально не займається ні Президент як Верховний головнокомандувач, ні уряд: фінансування здійснюється фактично лише за трьома напрямами: грошове забезпечення, продовольство і комунальні послуги; фінансування підготовки Об'єднаних сил швидкого реагування і Основних сил оборони практично на нулі, не вище 2% від потреби, і це дуже серйозна проблема.

Окрім того, реальною є загроза втрати керованості Збройними Силами. Через неузгоджені дії Президента й уряду не забезпечене єдиноначалля на рівні Міністерства оборони, заступники міністра оборони з'ясовують між собою стосунки, провокуючи безлад по всій вертикалі армії - такого в нас ще ніколи не було.

Саме тому парламентський комітет з питань національної безпеки і оборони розглянув це питання і рекомендує Президентові невідкладно внести кандидатуру на посаду міністра оборони. А на період, доки міністра не призначено, ми рекомендуємо Главі держави спільно з Прем'єр-міністром визначити невідкладні заходи для відновлення керованості ЗС. Не повинна ситуація в армії залежати від того, добрі чи недобрі стосунки на рівні перших осіб - це неприпустимо.

- Тобто, проблема українських Збройних Сил - це виключно проблема сьогоднішньої влади?

- Проблеми накопичуються з часом, і сьогодні вже абсолютно зрозуміло, що та Державна програма розвитку ЗС, яка була затверджена Президентом на період до 2011 року, в повному обсязі виконана не буде. Наш комітет протягом півтора року письмово, усно і публічно через ЗМІ спонукав Президента, уряд, Міністерство оборони, Генеральний штаб до перегляду Державної програми для того, щоб на кризовий період визначити невідкладні проблеми і запропонувати невідкладні рішення для виправлення ситуації. Цього так і не було зроблено.

- Українське керівництво неодноразово заявляло, що з 1 січня 2009 року в Україні буде контрактна армія, але цього не сталося... Коли, на Вашу думку, це відбудеться і чи потрібно взагалі це державі?

- Контрактна армія Україні потрібна - це абсолютно очевидно, тому що, по-перше, суспільство не сприймає обов'язкового призову, і юнаки намагаються під будь-яким приводом уникнути строкової служби. Це провокує корупцію на рівні військкоматів, надумані хвороби і завершується тим, що до армії йдуть, скажу делікатно, не найбільш підготовлені юнаки і не найздоровіші - а відтак армія перетворюється на робітничо-селянську. Це неправильно!

По-друге, у Верховній Раді всі п'ять фракцій виступають за контрактну армію; Президент теж про це постійно говорить... Якщо так, то потрібно завдання розбудови професійної контрактної армії визначити як загальнодержавне і пріоритетне. А пріоритет - це люди, час, гроші і контроль за виконанням.

- І скільки грошей для цього потрібно?

- Є попередні розрахунки, зроблені Міністерством оборони, вони відомі уряду. Ще до кризи називалася цифра близько 49 млрд грн, очевидно, що цю суму потрібно уточнювати. Але Президент прийняв рішення, яке довів до уряду й до військ про те, що він відклав термін переходу на контракт на 5 років - до кінця 2015 року...

Тому очевидно, що уточнювати ці терміни, завдання й обсяги фінансування вже буде новообраний Президент.

- А скільки взагалі об'єктивно потрібно професіоналів, щоб захистити Україну в разі зовнішньої загрози?

- Згідно з чинними планами, які затверджені указом Президента, у Збройних Силах на кінець 2010 року повинно було бути 143 тис. осіб. Ця цифра загальної чисельності деталізована за конкретними категоріями: генерали, офіцери, прапорщики, контрактники, цивільні працівники. Проте зараз до цих планів треба вносити зміни, оскільки, згідно з чинним законом, на кінець 2008 року в ЗС мало бути 191 тис. осіб. Скільки у 2009-му - невідомо. Прикро, але Президент не визначився щодо чисельності армії на цей рік.

- Ще й досі?

- Він вніс законопроект про чисельність армії на наступні три роки, який передбачав кардинальне її збільшення, проте його не підтримали ні уряд, ні Верховна Рада. Збільшувати чисельність ЗС немає ні потреби, ні фінансових ресурсів. Після цього Президент без пояснень відкликав свій законопроект, але нового не вніс. І ось уже завершився червень, а в нас ніхто не знає - ні Президент, ні уряд, ні Міноборони, ні самі військові, - якою має бути чисельність армії в нинішньому році, а тим більше в наступному.

- І чим це загрожує?

- Тим, що ні Генеральний штаб, ні Міністерство оборони не можуть чітко планувати заходи з реформування військ, не можуть визначити плани скорочення або збільшення, бо вихідна цифра невідома.

Міністерство фінансів, у свою чергу, не може планувати фінансування ЗС, а зараз, нагадаю, вже мають формуватися основні напрями бюджетного процесу на наступний рік, і у вересні в кожного депутата на столі має лежати проект бюджету на 2010 рік. Адже без визначення ключового параметру - чисельності, всі плани з фінансування армії, які напрацює уряд, будуть фікцією, вони не матимуть підгрунтя. А крім Президента, закон про чисельність армії внести не може ніхто... Ось ми й потрапили в таке собі "зачароване коло", від якого страждає наша армія.

- В одному з інтерв'ю Ви зауважили, що при сьогоднішній владі не повернетеся на посаду міністра оборони. А якби все-таки це сталося, яку б першу реформу Ви провели?

- Я переконаний, незалежно від того, хто буде міністром оборони, першочерговим завданням для нього має бути навіть не перехід на контрактну армію (про що всі говорять), а технічне переоснащення тих систем озброєнь і військової техніки, які зараз є в бойовому складі українських ЗС. Бо ця техніка радянських часів уже застаріла, треба виводити її на нові бойові параметри - і вітчизняний оборонно-промисловий комплекс значною мірою може це зробити.

А дальша затримка з вирішенням цього питання матиме два негативних наслідки: падіння боєздатності ЗС, яке нагромаджує проблеми з кожним новим місяцем і роком, і незавантаженість наших оборонних підприємств, що також має негативні наслідки і технологічного, і соціального характеру.

- В такому разі, чи потрібен нам позаблоковий статус, чи, можливо, варто було б скористатися допомогою інших воєнних блоків, таких як НАТО?

- За нинішніх умов питання блоковості-позаблоковості треба відкласти, як не найбільш пріоритетне. Невідкладно треба вирішувати економічні й соціальні проблеми: стабілізації бюджету, підготовки до нового опалювального сезону, який фактично під загрозою, відновлення довіри до банківської системи, недопущення скорочення робочих місць... Не зовнішні загрози воєнного характеру зараз є визначальними для України, а загрози внутрішні - насамперед, руйнація системи державної влади, втрата керованістю економікою, загострення соціальних проблем через безробіття і падіння доходів людей.

- Яка ж тоді основна загроза, на Вашу думку?

- Головна загроза національній безпеці України - це недієздатність владної вертикалі, вона фактично зруйнована, тому саме цим зараз потрібно перейматися. А чітке визначення і реалізація зовнішньополітичних пріоритетів можливі лише тоді, коли країна сильна - своєю внутрішньою політикою й економікою. Слабка країна нецікава нікому з іноземних партнерів, але найперше - вона нецікава своїм власним громадянам.

- Але ж криза рано чи пізно закінчиться...

- Безумовно. Коли закінчиться, і ми не лише подолаємо її наслідки, а й створимо підгрунтя для стійкого економічного зростання, от тоді можна буде реально говорити про міжнародні інтеграційні процеси. А такими, як сьогодні, роз'єднаними і слабкими, непередбачуваними, ми нецікаві нікому... На жаль, своєю провальною внутрішньою політикою і незграбними, непослідовними діями на зовнішній арені ми останніми роками зіпсували відносини практично з усіма партнерами: на Сході й на Заході, на Півночі й на Півдні.

- Власне про внутрішні проблеми... Армія може стати заручником політичних ігор, зважаючи на близький старт президентських перегонів?

- Якщо Ви маєте на увазі можливість публічного виступу Збройних Сил або якихось спроб силових дій, то моя відповідь негативна - цього не буде. Все-таки особовий склад ЗС, в першу чергу офіцерський корпус - люди відповідальні, вони прийняли присягу на вірність українському народу - на їхніх плечах надзвичайно важлива функція оборони України.

Але я б хотів привернути увагу до тих дисбалансів, які на сьогодні склалися в силовій сфері. Загальна чисельність усіх силових структур сягає 745 тис. осіб, з них у Збройних Силах - лише 191 тис. Це говорить про те, що в нас явний перекіс на користь сил внутрішньої безпеки, тобто людей у погонах, які захищатимуть країну від загрози ззовні вдвічі менше, ніж тих, хто захищатиме державу власне від свого народу... І це, на мою думку, ознака не демократичної, а поліцейської держави. Треба серйозно розібратися із силами внутрішньої безпеки, і лише тоді оборона країни вийде на інший рівень пріоритетності.

Розмову вела Майя Заховайко